Прямо і не знаю, що тут відповісти. Почати "все заперечувати" і казати "Та ні, ви шо..." - буде по крайній мірі дивно.

Але й інший варіант: зробити героїчне обличчя і гордо заявити "Так! Люблю дітей!" буде не зовсім правильно.

Чому? Тому, що я не впевнений, що моє ставлення до дітей називається "любов". Я сприймаю їх практично, як дорослих, з тією єдиною різницею, що вони поки що не обізнані з "усіма правилами гри", а тому з одного боку потребують дещо іншої манери у спілкуванні, а з іншого - через цю необізнаність є більш щирими та природними.

Тому, скоріше за все, моє ставлення до дітей ближче до слова "повага".