Отже, сьогодні, в день Благовіщення, мені присвоєно почесне звання "вчитель-методист". З цього приводу у мене спостерігається подвійне відчуття. З одного боку, дійсно, вже хочеться відпочити від того навантаження, яким переважно я сам себе і "навантажив". З іншого - не хотілося б провокувати розмови за своєю спиною, типу, "ось, звання отримав і все - розслабився!". До того ж, не думаю, що мені дасть розслабитися інерція того стилю професійного життя, в якому працював останні чотири роки.

А тому, всі ці емоції та думки скомбінувалися та перетворилися у відчуття свободи творчості, що дозволяє мені робити те, що я вважаю правильним та доречним, а якщо раптом хтось скаже мені щось на кшталт "Ви що! Так не можна робити! Де ви таке бачили?!" - я спокійно відповідатиму: "Припиніть паніку. Все під контролем. Я провожу апробацію нової методики. Я - вчитель-методист. У мене навіть довідка є...".